Главная » Статьи » Студентам » Основы научных исследований |
Вивчення літературних джерел
Ознайомлення з опублікованими за темою дисертації науковими працями
починається відразу після розробки ідеї, тобто задуму наукового дослідження,
котрий, як уже зазначалося раніше, знаходить своє відображення в темі і
робочому плані дисертації. Така постановка справи дає змогу цілеспрямованіше
шукати літературні джерела за обраною темою і краще опрацювати матеріал,
опублікований у працях інших учених, бо витоки основних питань проблеми майже
завжди закладені в попередніх дослідженнях. При читанні відібраної літератури треба робити помітки, бажано на
одному боці аркуша стандартного формату; це дає змогу надалі компонувати
матеріал у будь-якому порядку або, як кажуть, користуватися методом «клею і
ножиці». Читаючи джерела, ліпше записати більше, бо заздалегідь не завжди
відомо, що з цього матеріалу може знадобитися, повторний пошук — зайва втрата
часу. Дуже велике значення має обробка записів у міру їх накопичення. Тут
потрібно виявити максимальну організованість, яка межує з педантизмом. За
систему зберігання записів можна взяти початковий план досліджень, а потім —
план дисертації. Корисно для кожного її розділу завести окрему папку, куди
складати всі виписки стосовно цього розділу в послідовності, що відповідає
викладенню матеріалу. Потім увесь матеріал треба систематизувати, тобто розмістити відповідно
до плану, вилучити зайве (дублі, матеріали, що перетинаються, і т. ін.).
Подальша обробка матеріалу повинна дати відповідь на питання щодо повноти
зібраної інформації, чи досить її для роботи. Стан вивченості теми доцільно аналізувати з інформаційних видань, метою
випуску котрих є оперативна інформація як про самі публікації, так і
найсуттєвіші моменти їх змісту. Нині випуском інформаційних видань займаються
Український інститут науково-технічної та економічної інформації (УкрНТЕІ),
Книжкова палата України, центральні наукові бібліотеки, Інститут реєстрації
інформації НАН України (електронна газета «Все всім», реферативний журнал
«Джерело»), служби науково-технічної інформації міністерств і відомств, деяких
наукових установ. Найважливіші книги та статті треба обов'язково прочитати в оригіналі.
Вивчивши літературне джерело, відразу зробіть його повний бібліографічний опис.
Ніколи не покладайтеся на свою пам'ять, занотуйте на картках потрібне та
зауваження до кожного джерела. Вивчаючи літературу, не намагайтеся тільки запозичити матеріал.
Паралельно обдумайте знайдену інформацію. Цей процес має тривати протягом усієї
роботи над темою, тоді власні думки, які виникли в ході знайомства із чужими
працями, стануть основою для отримання нового знання. Звичайно використовується
не вся інформація, що міститься у певному джерелі, а тільки та, яка
безпосередньо стосується теми дисертації і тому найбільш цінна і корисна. Отже,
критерієм оцінювання вивченого є можливість його практичного використання в
дисертації. Вивчаючи літературні джерела, треба стежити за оформленням виписок, щоб
надалі ними було легко користуватися. Працюючи над якимось частковим питанням
або розділом, слід постійно бачити його зв'язок із проблемою загалом, а
розроблюючи широку проблему— вміти розділяти її на частини, кожну з яких
продумувати в деталях. Можливо, частина отриманих даних виявиться непотрібною;
дуже рідко вони використовуються повністю. Тому потрібні ретельний відбір і
оцінювання їх. Відбір наукових фактів — не проста справа, це не механічний, а
творчий процес, який потребує цілеспрямованої праці. Достовірність наукових фактів значною мірою залежить від достовірності
першоджерел, від їх цільового призначення і характеру їх інформації. Очевидно,
що офіційне видання, опубліковане від імені державних або громадських
організацій, установ і відомств, містить матеріали, точність яких викликає
найменше сумнівів. Монографія — наукове видання, котре містить повне і
всебічне дослідження якоїсь проблеми або теми; науковий збірник матеріалів
авторитетної наукової конференції; науковий збірник дослідницьких матеріалів
установ, навчальних закладів або наукових товариств із найважливіших наукових і
науково-технічних проблем — всі ці видання мають принципове наукове значення і
практичну цінність. У своїй основі вони безумовно належать до числа достовірних
джерел. Практично абсолютну достовірність мають описи винаходів. Серед джерел інформації чільне місце належить науковим статтям. З позицій достовірності їх слід розглядати окремо
за видами і залежно від того, до яких наук вони належать: природничо-технічних
або гуманітарних. Теоретичні статті в
галузі гуманітарних наук насичені роздумами, порівняннями, словесними доведеннями.
Достовірність їх змісту залежить від достовірності вихідної інформації,
використаної авторами. Проте тут важливого значення набуває позиція автора,
його світогляд, з огляду на які стаття поруч із об'єктивними науковими даними
може містити неправильні трактування, помилкові положення, різні неточності.
Тому слід розібратися в цьому і точно оцінити зміст статті, встановити
істинність тверджень її автора і дати їм відповідну оцінку. Про достовірність вихідної інформації свідчить не тільки характер
першоджерела, а й науковий, професійний
авторитет його автора, належність
автора до тієї чи іншої наукової школи. У всіх випадках слід добирати тільки
останні дані, найавторитетніші джерела, точно зазначати, звідки взяті
матеріали. До фактів із літературних джерел треба підходити критично. Не можна
забувати, що життя постійно йде вперед, розвиваються наука, техніка й культура.
Те, що вважалося абсолютно точним учора, сьогодні може виявитися неточним, а
часом і неправильним. У всіх випадках кількість використаних цитат повинна бути оптимальною,
тобто визначатися потребами розроблення теми дисертації. Від її автора
вимагається встановити, чи доцільне застосування цитат у конкретному контексті,
чи нема в них перекручень сенсу аналізованих джерел. Причини перекручень можуть
бути різні. В одних випадках із першоджерела можуть бути взяті слова, які не
визначають основної суті поглядів їх автора. В інших — цитати обмежуються
словами, котрі містять лише частину думки, наприклад, ту, що більше відповідає
інтересам автора дисертації. Іноді в цитаті викладається точка зору не на той
предмет, що розглядається у даному контексті. Можливі й інші неточності при
цитуванні. Найчастіше цитати та інші запозичені матеріали застосовують при
написанні огляду літератури — одного з важливих етапів підготовки наукової
роботи. Основними завданнями огляду літератури є: ознайомлення з матеріалами за темою дисертації, їх класифікація, відбір
найцікавіших досліджень, основних фундаментальних праць, найсуттєвіших
результатів; при цьому треба вивчати літературу не тільки з «вузької» теми
дисертації, а й за близькими до неї темами; виявлення напрямів досліджень, які викликають найбільший інтерес, ще
недостатньо досліджені і могли б стати темою дисертації; формулювання напрямків дисертаційної роботи, характеристика методу і
основних розділів теоретичної та експериментальної частин дисертації; і на
завершення огляду — перша редакція орієнтовного плану дисертаційної роботи; отримання вихідного матеріалу для написання частини наукової роботи,
складання анотованого покажчика статей і книг за темою дисертації і підготовка на
цій основі до складання кандидатського іспиту зі спеціальної дисципліни. Можна рекомендувати такий типовий план огляду літератури в тексті
дисертації: загальна характеристика галузі досліджень, значення останньої в науці і
промисловості, актуальність завдань, які стоять перед даною галуззю; класифікація основних напрямків досліджень у даній галузі; визначення
напрямків, практично використовуваних, і таких, які перебувають у стадії розробки,
відображення різних точок зору на розв'язання проблеми; детальний виклад результатів досліджень за кожним розділом
класифікації; для теоретичного дослідження — опис використаної методики,
застосованого математичного апарата; для експериментальної роботи —
найважливіші схеми, їх дослідження і основні результати; критичний аналіз цих
матеріалів з пропозиціями і зауваженнями; у кінці кожного розділу — висновки; підсумки досліджень і перелік
основних невирішених проблем; на завершення огляду — формулювання основних напрямків досліджень, їх актуальність
і кінцева мета; орієнтовний план дисертації із зазначенням запропонованої методики
теоретичних та експериментальних робіт. Є два критерії самоперевірки правильності написання огляду: огляд
пишеться не за авторами, а за завданнями досліджень; огляд тоді написаний
правильно, коли його можна публікувати як самостійну статтю. Вимоги щодо оформлення наукових результатів
Весь хід наукового дослідження можна приблизно зобразити у вигляді
такої логічної схеми: 1. Обґрунтування актуальності обраної теми. 2. Постановка мети і конкретних завдань
дослідження. 3. Визначення об'єкта і предмета дослідження. 4. Вибір методів (методики) проведення
дослідження. 5. Опис процесу дослідження. 6. Обговорення результатів дослідження. 7. Формулювання висновків і оцінка одержаних
результатів. Відповідно до цієї схеми здійснюються і оприлюднення результатів
дослідження. При цьому основними формами друкованих робіт, у яких здійснюється
виклад наукових результатів є наукові доповіді, наукові статті, монографії,
дисертації. Наукові результати також повинні буди представлені у курсових
роботах студентів, дипломних та магістерських проектах. Тому саме у курсових та
дипломних (магістерських) роботах повинні бути закладені вміння проводити та
оформляти власті наукові дослідження. Вимоги щодо друкованих наукових робіт поділяються на два рівня: 1) технічні вимоги (наприклад, форматування тексту, оформлення таблиць
або рисунків тощо); 2) сутності (змістовні) вимоги (логіка дослідження, використані методи,
інструменти і таке інше). Технічні вимоги щодо оформлення наукових досліджень
визначаються відповідними державними стандартами (зокрема, ДСТУ 3008-95,
7.1:2006 тощо), вимогами Вищої атестаційної комісії України (наприклад, для
оформлення переліку літературних джерел – додаток Б), особливостями окремих
наукових видань. Найбільш поширені вимоги до наукової документації наступні: Наукову роботу друкують машинописним способом або на
комп'ютері з одного боку аркуша білого паперу формату А4 (210x297 мм) через два
міжрядкових друкованих інтервали або 1,5 інтервали у текстовому редакторі (до
тридцяти рядків на сторінці). Мінімальна висота шрифту 1,8 мм. Текст наукового документу
друкують, залишаючи відступи таких розмірів: лівий — не менше 20 мм, правий —
не менше 10 мм, верхній — не менше 20 мм, нижній — не менше 20 мм. Шрифт друку повинен бути чітким з
однаковою щільністю тексту, стрічка— чорного кольору середньої жирності. Друкарські помилки, описки і
графічні неточності, виявлені в процесі написання наукового документу, можна
виправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на тому ж
місці або між рядками виправленого тексту (фрагменту малюнка) машинописним
способом. Допускається не більше ніж два
виправлення на одній сторінці. Надруковані на ЕОМ програмні
документи мають відповідати формату А4 (за потреби розрізують), їх включають до
загальної нумерації сторінок роботи і розміщують, як правило, в додатках. Текст основної частини наукової
роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти. Заголовки структурних частин
наукової роботи зазвичай мають наступні назви „ЗМІСТ”, „ПЕРЕЛІК УМОВНИХ
СКОРОЧЕНЬ”, „ВСТУП”, „РОЗДІЛ”, „ВИСНОВКИ”, „СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ”,
„ДОДАТКИ” друкують великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підрозділів
— маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці
заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють
крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з
абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту. В кінці таким чином надрукованого
заголовка ставиться крапка. Відстань між заголовком (за
винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати 3-4 друкованих міжрядковим
інтервалам. Кожну структурну частину роботи починають з нової сторінки. Всі сторінки
зазначених елементів наукової роботи підлягають нумерації. Нумерацію
сторінок, розділів,
підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими
цифрами без знака №.. Першою сторінкою науковою роботи є
титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок, не
проставляючи його номера. Наступні сторінки нумерують у правому верхньому куті
сторінки без крапки в кінці. Такі структурні частини роботи, як
зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел
не мають порядкового номера. Не нумерують заголовки структурних
частин роботи, тобто не можна друкувати: «1. ВСТУП» або «Розділ 6. ВИСНОВКИ».
Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», після номера крапку не ставлять,
потім з нового рядка друкують заголовок розділу. Підрозділи нумерують у межах
кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового
номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна
стояти крапка, наприклад: «2.3.» (третій підрозділ другого розділу). Потім у
тому ж рядку йде заголовок підрозділу. Пункти нумерують у межах кожного
підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу,
пункту, між якими ставлять крапку. У кінці номера повинна стояти крапка,
наприклад: «1.3.2.«(другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у
тому ж рядку йде заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка. Підпункти
нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти. Ілюстрації (фотографії, креслення,
схеми, графіки, карти) і таблиці слід подавати в науковій роботі безпосередньо
після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Таблицю, рисунок або креслення,
розміри якого більші від формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у
відповідних місцях після згадування в тексті або додатках. Ілюстрації позначають словом
«Рис.» і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих
у додатках. Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера
ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: Рис. 1.2 (другий рисунок
першого розділу). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують
послідовно під ілюстрацією. Якщо в дисертації подано одну ілюстрацію, то її
нумерують за загальними правилами. Таблиці нумерують послідовно (за
винятком таблиць, поданих у додатках) у межах розділу. У правому верхньому куті
над відповідним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її
номера. Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера
таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця
першого розділу). При перенесенні частини таблиці на інший аркуш (сторінку)
слово «Таблиця» і номер її вказують один раз справа над першою частиною
таблиці, над іншими частинами пишуть слова «Продовження табл.» і вказують номер
таблиці, наприклад: «Продовження табл. 1.2». Формули в науковій роботі нумерують
у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера
формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери пишуть біля правого поля аркуша
в одному рядку з відповідною формулою в круглих дужках, наприклад: (3.1) (перша
формула третього розділу). Примітки до тексту і таблиць, в
яких вказують довідкові і пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах
однієї сторінки. Якщо приміток на одному аркуші декілька, то після слова
«Примітки» ставлять двокрапку, наприклад: Примітки: 1. ... 2.... Якщо є одна примітка, то її не
нумерують і після слова «Примітка» ставлять крапку. Перелік друкованих джерел
оформлюється відповідно до ДСТУ 7.1:2006, зокрема, приклади оформлення основних
видів робіт у переліку літератури наведено у додатку Б. При цьому допускається
розміщення джерел у переліку або за порядком посилання у тексті, або у
алфавітному порядку. Посиланні у тексті оформлюються згідно переліку у
наступному вигляді [6] – літературне джерело за номером 6-ть у переліку, або [6, С.10] – інформацію (цитата)
представлена на сторінці 10 літературного джерела за номером 6-ть, або [6-10] – текст, що викладений у роботі,
представлено у літературних джерелах за номером 6, 7, 8, 9 та 10. Змістові вимоги щодо наукових робіт (статей, доповідей). Для статті за результатами
будь-якого наукового дослідження план має такий вигляд (додаток А): 1) вступ — постановка проблеми у загальному вигляді та її
зв'язок з важливими практичними завданнями (5-10 рядків); 2) останні дослідження і публікації, на які спирається
автор, виділення невирішених частин загальної проблеми, котрим присвячується
дана стаття (звичайно ця частина статі становить близько 1/3 сторінки); її
можна назвати «вихідні передумови»; 3) формулювання цілей
статті (постановка завдання); вказаний розділ вельми важливий, бо з нього читач
визначає корисність для себе пропонованої статті; мета статті випливає з
постановки загальної проблеми і огляду раніше виконаних досліджень, тобто дана
стаття має на меті ліквідувати якісь «білі плями» у загальній проблемі (обсяг
цієї частини етапі 5-10 рядків); 4) виклад власне
матеріалу дослідження (5-6 сторінок машинописного тексту через 2 інтервали).
Невеликий обсяг потребує виділення головного у матеріалах дослідження; іноді
можна обмежитися тільки формулюванням мети досліджень, короткою згадкою про метод
вирішення задачі і викладом отриманих результатів; якщо на обсяг статті немає суворих
обмежень, то доцільно описати методику дослідження повніше; 5) у закінченні
наводяться висновки з даного дослідження і стисло подаються перспективи
подальших розвідок у цьому напрямку. Методика підготовки доповіді на
науковій конференції у тому числі в вигляді тез доповіді дещо інша. План
доповіді аналогічний плану статті. Проте, специфіка усного мовлення викликає
суттєві зміни у формі й змісті. При написанні доповіді треба врахувати, що
значна частина матеріалу викладена на плакатах (слайдах), матеріалі щодо роздавання тощо. На наочних матеріалах звичайно
подають: математичні постановки, метод розв'язання, алгоритми, структуру
системи, схему експерименту, виявлені залежності у табличній або графічній
формі й інш. Тому в доповіді викладають коментарі (але не повторення!) до
ілюстративного матеріалу. Це дає змогу на 20-30% скоротити друкованої частини
доповіді (тез). Слід також мати на увазі, що за 10 хвилин людина може прочитати
матеріал, розміщений на 4 сторінках машинописного тексту (через два інтервали),
тому обсяг доповіді звичайно менший від обсягу статті. Крім того, доповідач
повинен реагувати на попередні виступи за темою його доповіді. Полемічний
характер доповіді викликає інтерес слухачів і підвищує їх активність. | |
Категория: Основы научных исследований | Добавил: kvn2us (25.09.2009) | | |
Просмотров: 11210 | |